Проект церкви у 1898 році виконав відомий львівський архітектор Василь Нагірний (1848 – 1921). На жаль, через втрату церковних архівів нам не відомі будівничі, які споруджували церкву.
Храм вирішили будувати на пожертви жителів села. Розмір вкладу кожного мав залежати від кількості землі, якою володів господар. На цю пропозицію згодився також тодішній власник найбільшої в селі земельної посілості Теодор Серватовський. Даючи згоду, він не сподівався, що настасівчани затіють таке грандіозне і дороге будівництво. Хоч згодом у душі, можливо, й жалів, що так необачно дав себе обвести навколо пальця, проте панський гонор не дозволив йому відмовитися від своїх слів.
Посвячення церкви відбулося у вівторок 10 червня (за ст. стилем 27 травня) 1902 року при великому напливі народу за участю митрополита Андрея Шептицького, який тоді проводив візитацію деканатів, та 30 священиків, з яких 20 з Теребовельського та 10 з інших деканатів (Діло. – 1902. – ч. 121).
А. Шептицький прибув до Настасова 9 червня з Вишнівчика. Тут він «наслідком надмірної праці був перервав на кілька днів візитацію» й «остановився на відпочинок». «Церква дуже гарга, обширна і дуже стильова під кожним зглядом». З Настасова митрополит прибув до Зарваниці, але вже не 14 червня, як передбачалося, а дещо пізніше. (Діло. – 1902. – 30,31 травня(12,13 червня); 5 (18)червн. – Ч.120,121,1214. )
Про дату посвячення Настасівської церкви сповіщає також вигравірувана й прикріплена до вівтарного престолу металева пластина, напис на якій сповіщає, що жертовник посвячений митрополитом А.Шептицьким 10 червня 1902 року. Про канонічну візитацію й посвячення церкви настасівчанам нагадує також подароване митрополитом А.Шептицьким Євангеліє, виготовлення якого датується 1605 роком.
На початку 1930-х тодішній настасівський священик Й. Яримович запросив для виконання малярних робіт відомого українського художника, мистецтвознавця, професора Краківської Академії Красних Мистецтв Дем’яна Горняткевича (1892 – 1980). Йому допомагали молоді і талановиті митці Андрій Наконечний (1905 – 1983), родом із с. Урмань на Бережанщині, Михайло Зорій (1908 – 1990-і) та однофамілець відомого українського письменника Богдана Лепкого – Андрій Лепкий. Малювали художники у техніці темпера, добавляючи до фарби яєчні білки. Для цього по селу збирали курячі яйця. Допомагали малярам тодішні настасівські хлопчики Богдан Кураш і Мирослав Галашин. Роботи проводили, правдоподібно, у 1932–33 рр. На жаль, художники виконали поліхромію тільки вівтарної частини храму. Через відсутність коштів довелося на деякий час припинити розпочату роботу.
Її продовжив при кінці 1930-х (правдоподібно, у 1937–38 рр.) інший відомий український живописець Северин Борачок (1898 – 1975), родом із села Ілавче на Теребовлянщині, але завершити також не зміг через брак коштів, а згодом розпочалася Друга світова війна.
Напередодні 100-ліття від дня посвячення церкви Вознесіння ГНІХ її розпис довершив уродженець Настасова Іван Мирославович Галашин (1947 р. н.).
До УГКЦ парафія належала аж до насильницького переведення її до РПЦ у 1946 році.
А 25 серпня 1991 року, парафія офіційно стала знову греко-католицькою Відновленням діяльності та богослужінь греко-католицької громади займався о. Михайло Симець, який разом з громадою перейшов у лоно католицької церкви.
Продовж існування храму Вознесіння ГНІХ обов’язки душпастерів виконували:
О. Михайло Устиянович,(1831р.) о. Микола Ганкевич, ,(1831 – 1882рр..) о.Євстахій Цурковський,(1882-1925рр.) о.Йосиф Яримович,(1926-1944р) о.Йосип Мединський, о. Семен Чепиль, о. Роман Мароко, о. Микола Снак, о. Олексій Полівчак, о. Михайло Ляхович, о.Михайло Симець(19 серпня 1987 – 17 липня 2018 роки), а з 17 липня 2018 року адміністратором є о. Роман Габрилей.
о. Михайло Симець
о. Роман Габрилей
Архівні та історичні дані свідчать також про те, що 3 липня 1937 року візитацію провадив владика Никита Будка .
Сторінка парафії у фейсбук:
Джерела: НАСТАСІВ І НАСТАСІВЧАНИ. Видавництво «Джура»2018
Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ Парафії, монастирі, храми. Шематизм. ТОВ "Новий колір" 2014 с. 80.
Немає коментарів:
Дописати коментар